Классическая проза. Страница 30

В некотором роде эта книга – несколько книг…Так начинается роман, который сам Хулио Кортасар считал лучшим в своем творчестве.Игра в классики – это легкомысленная детская забава. Но Кортасар сыграл в нее, будучи взрослым человеком. И после того как его роман увидел свет, уже никто не отважится сказать, что скакать на одной ножке по нарисованным квадратам – занятие, не способное изменить взгляд на мир.

Роман классика американской литературы Джона Стейнбека «К востоку от Эдема» («East of Eden», 1952), по определению автора, главная книга всего его творчества. Это — своего рода аллегория библейской легенды о Каине и Авеле, действие которой перенесено в современную Америку; семейная сага, навеянная историей предков писателя по материнской линии.

Проспер Мериме (1803—1870) начинал свою литературную деятельность с поэтических и драматических произведений. На основе обширного исторического материала писатель создал роман «Хроника царствования Карла IX», посвященный трагическим эпизодам эпохи религиозных войн XVI века. Но наибольшую популярность завоевали новеллы Мериме. Галерея ярких, самобытных, бессмертных образов создана писателем, и доказательство тому — новелла «Кармен», ставшая основой многочисленных балетных, оперных, театральных постановок и экранизаций.

Роман английского писателя Даниэля Дефо «Молль Флендерс» (1722) повествует о бедной девушке, которая родилась в Ньюгетской тюрьме и в течение шести десятков лет своей разнообразной жизни (не считая детского возраста) была двенадцать лет содержанкой, пять раз замужем (из них один раз за своим братом), двенадцать лет воровкой, восемь лет ссыльной в Виргинии, но под конец разбогатела, стала жить честно и умерла в раскаянии.

Роман известного американского писателя Дж. Лондона (1876 — 1916) `Лунная долина` — это история жизни молодого рабочего, побежденого `железной пятой` промышленного города — спрута и обретающего покой и радость в близкой к природе жизни на калифорнийском ранчо.

«Серебряный голубь» (1909) – повесть выдающегося писателя-символиста А Белого (1880 – 1934) – посвящена историческим судьбам России, взаимоотношению интеллигенции и народа Следование гоголевским традициям органично совмещается в ней с новаторскими принципам. повествования, характерными для символизма.

«... Один из моих друзей, офицер, несколько лет назад умерший в Греции от лихорадки, рассказал мне как-то о первом деле, в котором он участвовал. Его рассказ так поразил меня, что я записал его по памяти, как только у меня нашлось для этого время. Вот он. ...»

«Тіні забутих предків» — повість Михайла Коцюбинського, написана під враженням його перебування на Гуцульщині. В творі розповідається про кохання Івана і Марічки, українських Ромео і Джульєтти. Яскраво передано побут і життя гуцулів. На початку твору розповідається про закохану молоду пару — Івана та Марічку. Вони належали до ворогуючих гуцульських родів Палійчуків і Гутенюків, боротьба між якими тривала уже давно. Проте це не стало на заваді їхньому коханню. Згодом Іван тривалий час змушений перебувати в наймах на полонині, а повернувшись він дізнається про смерть Марічки. Іван важко переживає загибель коханої: «Великий жаль вхопив Івана за серце. Зразу його тягло скочити з скелі у крутіж: «На, жери і мене!» Але потому щемлячий тусок погнав його в гори, далі од річки. Затуляв вуха, щоб не чути зрадливого шуму, що прийняв в себе останнє дихання його Марічки. Блукав по лісі, поміж камінням, в заломах, як ведмідь, що зализує рани, і навіть голод не міг прогнати його в село. Знаходив ожини, гогози, пив воду з потоків і тим живився. Потому щез. Люди гадали, що він загинув з великого жалю, а дівчата склали співанки про їхнє кохання та смерть, які розійшлися по горах»[1]. «Шість літ не було чутки про нього, на сьомий раптом з'явився». Одружився з Палагною та почав «ґаздувати». З часом Палагна стала «любаскою» сусіда Юри. Іван про це знав проте йому було байдуже, тому що він не міг забути Марічку та змиритися з болем. Якось хлопець пішов у гори й почув там голос Марічки, попрямував за ним і зустрів кохану у вигляді нявки. Після короткої розмови вона зникла, натомість Іван зустрів чугайстра і спробував відволікти його, запросивши у танок, щоб Марічка могла якнайдалі утекти. Після танцю з лісовиком головний герой пішов за голосом коханої і зірвався в урвище. Наступного дня його ледь живого знайшли пастухи. Згодом він помер, і його поховали за місцевими звичаєми (з танцями і розвагами).