Историческая проза. Страница 19

«Тіні забутих предків» — повість Михайла Коцюбинського, написана під враженням його перебування на Гуцульщині. В творі розповідається про кохання Івана і Марічки, українських Ромео і Джульєтти. Яскраво передано побут і життя гуцулів. На початку твору розповідається про закохану молоду пару — Івана та Марічку. Вони належали до ворогуючих гуцульських родів Палійчуків і Гутенюків, боротьба між якими тривала уже давно. Проте це не стало на заваді їхньому коханню. Згодом Іван тривалий час змушений перебувати в наймах на полонині, а повернувшись він дізнається про смерть Марічки. Іван важко переживає загибель коханої: «Великий жаль вхопив Івана за серце. Зразу його тягло скочити з скелі у крутіж: «На, жери і мене!» Але потому щемлячий тусок погнав його в гори, далі од річки. Затуляв вуха, щоб не чути зрадливого шуму, що прийняв в себе останнє дихання його Марічки. Блукав по лісі, поміж камінням, в заломах, як ведмідь, що зализує рани, і навіть голод не міг прогнати його в село. Знаходив ожини, гогози, пив воду з потоків і тим живився. Потому щез. Люди гадали, що він загинув з великого жалю, а дівчата склали співанки про їхнє кохання та смерть, які розійшлися по горах»[1]. «Шість літ не було чутки про нього, на сьомий раптом з'явився». Одружився з Палагною та почав «ґаздувати». З часом Палагна стала «любаскою» сусіда Юри. Іван про це знав проте йому було байдуже, тому що він не міг забути Марічку та змиритися з болем. Якось хлопець пішов у гори й почув там голос Марічки, попрямував за ним і зустрів кохану у вигляді нявки. Після короткої розмови вона зникла, натомість Іван зустрів чугайстра і спробував відволікти його, запросивши у танок, щоб Марічка могла якнайдалі утекти. Після танцю з лісовиком головний герой пішов за голосом коханої і зірвався в урвище. Наступного дня його ледь живого знайшли пастухи. Згодом він помер, і його поховали за місцевими звичаєми (з танцями і розвагами).

"Евпраксия" – так называется четвертый роман из моей серии книжек о Киевской Руси. Теперь, когда уже написано четыре романа, можно, мне кажется, не боясь обвинений в претенциозности, сказать, что автору хотелось, естественно, в меру собственных скромных сил, осуществить своеобразные художественные исследования народных судеб, каждая из которых не утратила значения и сегодня.И вот, роман "Диво" – это судьба таланта, "Смерть в Киеве" – судьба государственной идеи, "Первомост" – судьба народного сооружения. А "Евпраксия" – роман про судьбу человека. Судьба эта, особенно в трагических ее измерениях, наиболее выразительно прослеживается на примере женщины – так был написан роман о женщине, о трагедии разлуки с родной землей, о трагедии утраты любви.П. ЗАГРЕБЕЛЬНЫЙ

Романом «Далекий край» открывается цикл книг известного советского писателя о великом русском мореплавателе и исследователе Г. Невельском, с именем которого неразрывно связана героическая история освоения русскими людьми Дальневосточного края.

Философский подход к прошедшим два тысячелетия назад событиям в свете происходящего в наше современное время. Действие романа происходит в период столкновения двух мегаполисов Древнего мира – Рима и Карфагена. Масса приключений главных героев книги и развёрнутые, красочные описания сражений, морских битв, быт, нравы того времени – все это доставит пытливому, думающему человеку не только удовольствие от прочтения, но и повод задуматься о происходящем в мире в наше время…

1621 рік. Три величезні армії, подолавши сотні кілометрів, розташувалися під Хотином. Троє друзів — Андрій Кульбаба, Микита Непийпиво та Максим Горбоніс — під проводом Петра Сагайдачного здобувають славу собі й Україні, непохитно відбиваючи одну за одною ворожі атаки. Незламна воля, міцна дружба, справжнє кохання, політичні інтриги, страх і ненависть чекають вас на сторінках цього роману. Для всіх, не байдужих до української історії.

В другому романі історичної дилогії про Генріха IV видатний німецький письменник-реаліст Генріх Манн (1871–1950) зображує Генріха гуманістом, що із зброєю в руках бореться за торжество прогресивних для його епохи ідей, за можливість тривалого миру для свого народу й усієї Європи. Письменник підводить читача до зіставлення боротьби реакції і прогресу в зображувану ним епоху з боротьбою між силами миру і війни у бурхливій атмосфері 30-х років XX сторіччя.        

Повесть о последних днях Байрона

В Москве, в Русаковской больнице, где находятся дети, изувеченные фашистами, лежит Гриша Филатов. Ему четырнадцать лет. Мать у него колхозница, отец на фронте. Когда немцы ворвались в село Лутохино, ребята попрятались. Но вскоре хватились, что Гриши Филатова нигде нет. Его нашли потом красноармейцы в чужой избе, недалеко от дома, где жил председатель сельсовета Суханов. Гриша был в беспамятстве. Из глубокой раны на ноге хлестала кровь...