Классическая проза. Страница 211

«Редко соединялись в такой степени, в таком полном равновесии два трудно сочетаемых элемента: сочувствие к человечеству и артистическое чувство», — восхищался «Записками охотника» Ф.И. Тютчев. Цикл очерков «Записки охотника» в основном сложился за пять лет (1847—1852), но Тургенев продолжал работать над книгой. К двадцати двум ранним очеркам Тургенев в начале 1870-х годов добавил еще три. Еще около двух десятков сюжетов осталось в набросках, планах и свидетельствах современников.Натуралистические описания жизни дореформенной России в «Записках охотника» перерастают в размышления о загадках русской души. Крестьянский мир прорастает в миф и размыкается в природу, которая оказывается необходимым фоном едва ли не каждого рассказа. Поэзия и проза, свет и тени переплетаются здесь в неповторимых, причудливых образах.

В путешествии сердце жаждет романтики, приключений; оно быстрее раскрывается для нежных чувств; прекрасный пол и его прелести, как выразился бы дамский угодник, более чем когда-либо представляются достойными поклонения; а поскольку в этих случайных путевых встречах никакое серьезное намерение или брачные расчеты обычно не сдерживают, наподобие полезного балласта, полет чистого чувства, чувство это немедленно воспаряет на головокружительную высоту. И не только сердце ваше ведет себя в пути подобным образом, но и встреченная молодая особа приобретает в этих обстоятельствах известные достоинства, каких она не могла бы иметь в гостиной...

Вообще-то это не совсем приключения. И Звягин – не совсем майор. Отставной.И не совсем боевик. И даже вообще не боевик. Это скорее учебник жизни.Был такой жанр – «роман воспитания». Это учебник удачи.Без магии, без рекламы и зазывов. Человек хочет – значит все может. Неудачник может стать удачником. Дурнушка – красавицей. Несчастный влюбленный – стать любимым.Главное – хотеть и верить в себя и еще знать, что и как надо делать.Вот Звягин – помесь Робин Гуда с античным мудрецом: он всегда знает, что делать, и заставляет делать это других – для их же счастья.А свод правил «Как добиться любимой женщины» московские студенты просто вешали у себя в общежитиях.

Бруно Шульц: Українське різночитання Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра. Перекладати Шульца непросто. Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать. Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomosciah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Wladyslaw. Ksiega blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10). Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца. Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин… Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі… Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент. Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца. Григорій ЧОПИК, вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач * * * Назва оригіналу: Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydra