Современная проза. Страница 181

Одна из самых скандальных книг XX в., переведенная на все европейские языки. Церковь окрестила ее «пасквилем на Новый Завет», поскольку фигура Иисуса лишена в ней всякой героики; Иисус — человек, со всеми присущими людям бедами и сомнениями, желаниями и ошибками.

Повесть.

Она ненавидела любовь. И было за что: от этого чувства одни беды, а пользы ни на грош. Некогда Марта и так совершила ошибку, подпустив слишком близко двух человек, мужчину и женщину, сыгравших в ее судьбе роковую роль. Теперь девушка хотела быть сильной, но ветер перемен сорвал с ее души все покровы, и они облетели, как яблонев цвет, оставив Марту беззащитной – прежде всего перед собой.

Зустріч двох самотніх людей завжди випадкова. Ніколи не вгадаєш, за що менеджер солідного банку може покохати колишнього міліціонера, а тепер — начальника служби охорони великого ринку. Людмила і Олег. Панночка та хуліган. Витонченість та брутальність: ситуація класична. Щаслива в своєму коханні жінка припускає, що в неї може з'явитися суперниця. Але хіба передбачиш, що суперницею може стати Оксана — закохана в Олега рідна донька Людмили. Несподіваний любовний трикутник, а ще — викрадення, зради, погоні, несподівані повороти та приголомшливий фінал!

Ірен Роздобудько - авторка численних романів, які з часом неодмінно конкуруватимуть упопулярності з книгами Паоло Коельо.Схожий езотерично-побутовий ракурс має і твір “Дванадцять, або Виховання жінки вумовах, не придатних до життя”. Втомлена життям і славою, публікаціями в гламурнихжурналах героїня вирішує кардинально змінити своє життя й улаштовується на роботу допсихіатричної клініки. Але замість спокійного вислуховування стандартних історій хвороби вжепершого дня їй трапляється пережити дивну пригоду - закодовану розповідь хворого, не надтосхожого на хворого. Цілу ніч вона намагається вичленити з його плутаної розповіді незвичайнуісторію життя й візії світу, розказаної у формі притчі: “Отже, я бачив її біля джерела. Передтим, як підставити шийку карафи під струмінь, вона вмивалася. Довго терла обличчя, відмиваладолоні. Особливе зворушення викликало в мене те, як вона миє ступні - вперто тре їх камінцем,уважно розглядає і знову тре, аж поки вони не стають ніжними та жовтувато-рожевими, якпергамент, що світиться на сонці. Потім рівна цівка зі дзвоном лилася в карафу. Лилася такдовго, що дівчинка встигала трохи поспати на великому круглому камені. Крізь дрімоту вонадослухалася до звуку й прокидалася якраз у ту мить, коли вода наливалася по вінця. О, забувсказати, вона казала воді: “Доброго дня!” - коли приходила, та: “Дякую!” - коли карафанаповнювалася. Одне слово, звичайне мале дівчисько…Я бачив усе її життя настільки чітко, що моє серце часом стискалося. Я знав, що років утридцять, народивши купу дітлахів, вона зів’яне, носитиме чорну туніку та хустку, ховаючи піднею поріділе волосся та спалене сонцем згрубіле обличчя. І так само приходитиме до джерела,тільки вже не казатиме воді ані добридень, ані дякую… Вона вже зараз мала вигляд стомленої”.Історія підступного кохання вдівця до багатої спадкоємиці, який намагається довести її добожевілля картинами, які сам малює та які вже довели до самогубства декількох його попередніхдружин, - не менш містична та загадкова. Але це лише дві з численних історій, химернопов’язаних у цій книзі. Авторка не зраджує свого стилю та бездоганної української мови, яка нетак часто трапляється в сучасній популярній українській літературі.